Накинуло сонце на сині бузки
Оранжеві промені косо.
Смачної водички попити з ріки
Йде котик по березі босий.
Все тіло у шубці, на хвостику шерсть -
Лиш лапки і кігтики голі -
Тримає смугастий осанку і честь,
Поважно крокує поволі.
Роса ще не спала, подушечки лап
Щипає легка прохолода;
Босоніж на камінь заскочив, як цап -
І хлебче на течії воду...
Він міг би придбати собі чобітки
Для всяких побачень амурних.
І бачив би кожен, як кіт залюбки
До кицьки прямує культурно.
Та сенсу немає в обновах таких,
Бо пилом покриються швидко.
І буде потрібно почистити їх,
А в лапках не втримати щітку.
А потім зламатися може каблук -
В майстерні давай грошенята...
А в звіра немає ні вміння, ні рук,
Щоб працею їх заробляти.
Бо кігтями легко спіймать мишеня,
Поцупити зубками сала.
Та все ж добувати фінанси щодня
Майстерності в лапках замало.
Тому по траві о ранковій порі,
Як сяють краплинками роси,
Задерши високо хвоста догори,
Йде котик по березі босий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992649
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2023
автор: Леонід Луговий