Я не ідеальна, і роблю помилки...
І буває ,що свята, а то грішна.
А іноді ,щось подумаю подумки
І від тої мислі душа не втішна.
Я злітаю до висот ,то падаю вниз...
Від спеки втрачаю свідомість, млію.
А буває ,що через доленьки каприз
в самоті, як свічка... не горю, тлію.
Буває, так ,що я не хочу нічого...
Втікаю від світу, від злобних людей.
Лечу до зір, до океану тихого,
Щоб віднайти для душі білих лілей.
В праці, суєті злітають дні та ночі,
Що не вистачає часу на себе.
І Кожен день на коні зранку до ночі,
Шукаю божу ласку для потреби.
Сонце не гріє, а так пече, як вогонь,
Що від жари,спеки плавляться мізки.
Коли повітря не доходить до легень,
Крутиться голова... в очах тьма, кружки.
Я пам'ятаю, колись була молода,
то, як лебідка літала високо.
З роками важка, і є повільна хода
Впаду, і до крові рани глибокі.
Я не така, як всі... стою завжди скраю,
Плачу, то сміюсь... то з перцем, то з медом.
Від образ вмираю, а то воскресаю...
Тих кого люблю причащаю небом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2023
автор: Чайківчанка