Нетерпеливиться рокам – спішать у вирій,
Туди, де сонце день утомлений скидав.
Та вабить душу до села в куточки щирі,
де у криниці незамулена вода.
Несе коромисло дівча у вишиванці –
а ранок спокій через неї загубив.
Вона – як мальва, що розквітла рано-вранці,
милує око тут… у затінку верби.
Почуте в юності – в картині роздивлюся,
бо підсвідомо край у соняхах люблю.
Оте дівча – моя улюблена бабуся,
на їхній хаті – із соломи капелюх.
Вже оповідки десь у пам’яті розмиті,
а від криниці – світлі спогади й печаль….
Нетерпеливиться рокам… спливають миті –
і знов із сонцем день утомлений промчав.
/Надихнула картина Сергія Капрана «Біля колодязя» (Украна). /
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2023
автор: Білоозерянська Чайка