Головне - не зійти з розуму,
коли у вуха врізається
какофонія фальшивих голосів,
які повірили у чистоту власного звучання.
Головне - не розучитися відрізняти
фальш від чистої ноти,
глибину бездонних очей від
глибинної порожнечі невігластва.
А вони ж деколи так схожі між собою!
Вони ж, буває, такі невідмінні
і взаємопідмінні за окуляром сучасности,
що приходиться розбивати не одне скельце,
аби видобути правду.
А ще - знайти беззаперечні арґументи
обману наївних чи то просто слабких душ,
які відреклися бажання пізнавати істину.
Бо пізнання істини, як правило, болить.
Бо пізнання істини змінює і зобов'язує.
Натомість, світ пристосуванства -
такий теплий і так гарно гойдається
над прірвою.
А на його руках так багато м'яких перин
і начебто білих простирадл,
що багато простіше і легше
повірити на слово і перший погляд цій білині,
аніж намагатися зазирнути в очі
справжньої дійсності.
І кожен собі обирає...
І кожен собі обирає своє -
головне:
не зійти з розуму
і не розучилися відрізняти
справжні світло і темряву...
Або зійти -
і в затишку повиснути над прірвою...
10.08.23 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2023
автор: Леся Геник