Вірш-відповідь

...на  монолог  Русалки  (від  Юлії  Кірюхіної)  -  частина  _  1  _

.                                                        _  1  _
Ти  знову  тут?!  Кажу  ж,  ми  різних  видів!  
Я  з  тих,  що  не  ведуться  на  гачок.
І  не  «родзинка»  це,  а  хвіст,  як  в  риби!
Ну  як  я  з  ним  на  сушу,  дивачок?!

Ти  дуже  милий.  Нам  було  цікаво.  
Але  ж  із  тебе  так  собі  плавець,
Останній  раз  ти  так  жахливо  плавав,
Що  ледь  не  потопився  на  кінець.

І  з  рештою,  що  скаже  твоя  мати?!
А  батько  твій!  Він  же  святий  отець!
І  нікому  їх  буде  відспівати,
Як  ми  з  тобою  підем  під  вінець!

Тому  греби  й  знайди  собі  дівчину.
І  не  питай,  чи  я  тебе  люблю!
Люблю…  Але  зі  мною  ти  загинеш
І  я  той  гріх  вовік  не  відмолю!

                                                           _  2  _
                             Кохання  —  не  бур'ян,
                       Його  не  вирвеш  з  серця.
                       Наш  дивний  мезальянс
                           На  перла  обернеться.

                               Тож  не  проси  "піти",
                           Не  можу,  та  й  не  хочу:
                         Ти  ніби  той  бурштин  —
                             Заваблюєш  щоночі.

                                   Ми  різні?  Так  і  є!
                               Та  це  не  перепона.
                                   Я  знаю,  де  живе
                   Чаклунка  в  Прикордонні.

                                   Вона  підкаже,  як
                             Постати  тобі  в  пару.
                           Затям,  я  —  не  хирляк
                             І  не  якийсь  бездара,

                           Усе  зроблю,  щоб  ми
                     Нарешті  возз'єднались.
                         А  поки  —  ось  жасмин,
                           Хай  віджене  печалі.

                             Без  мене  не  сумуй;
                   Не  плач,  достатньо  солі;
                       Не  запливай  за  буй  —
                     Не  спокушаймо  долю.

                               Цілунок-талісман
                         Даруй  мені  в  дорогу.
                   Свій  не  прогавлю  шанс,
                       Як  буде  милість  Бога.

                                                         _  3  _
То  тільки  в  мріях  легко  все  і  швидко,
Буття  ж  торує  шлях  кривий  та  довгий,
Випробуванням  тим  кінця  не  видно.
Чи  вистачить  на  все  терпіння  й  змоги?

Десь  рік  служити  відьмі  замість  плати.
Ще  сторгувався:  вимагала  більше.
Іще  два  роки,  щоби  розшукати
Для  зілля  компоненти  —  і  найліпші!

І  майже  тиждень  відьма  готувала
Переворотне  зілля  —  та  щоднини
Той  хлопець  відправляв  у  дальні-далі
Свою  любов  у  сонячнім  промінні...

Зворотній  шлях.  
                                 Знайомий  край.  
                                                                                     І  море,  —
Бурхливе,  неспокійне,  як  і  серце,
Яке  заполонив  підозри  морок:
"Що  як  забула?  І  даремно  все  це?!"

І  день  минув.  І  ніч.  І  день  наступний.
Чи  лиш  здалося,  бо  чекати  важко?
Аж  ось  з'явилася  морська  пустунка,
І  наче  повернув  хто  в  серці  важіль:

Екватор.  Штиль.  Спокійно  й  легко  стало.
У  море  рушив,  там  збивають  хвилі.
Тож  випив  зілля  —  й  миттю  став  русалом,
Більш  не  людина,  та  навік  щасливий.

 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991131
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2023
автор: Яніта Владович