Ми не згадаємо ні мить свого народження,
Ні перший крок по лезу до межі,
Бо наша пам'ять - кроки до відродження
Самих себе у обрисах душі.
Тужіння Всесвітом і це земне тяжіння,
І гарт між ними власного буття -
Все в кроках - споминах, все прагне воскресіння,
Коли маршрут життя - без вороття...
На битім склі самообману й страху
Червоний слід лишається від нас,
Бо забуваємо про совість і відвагу,
Сприймаючи лиш опіки образ.
Кровить цей слід у кожного так само,
Як втрати біль,що нині - повсякчас.
Тож каятись ніколи не зарано,
І дякувати ранку кожен раз.
Все містить пам'ять: каталог прощання,
Флешкарту зустрічей із кодуванням днів.
Не має тільки нашого зізнання -
Чому й для чого кожен щось чинив.
Вдивляюсь в пам'ять і рахую кроки.
Чи стане їх для обрисів душі?
Та серцем відчуваю - йтиму, доки
Не перетну останньої межі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2023
автор: Вадим Димофф