Загортаю у шкіру сонце і йду за його припливами.
Я втрачала життя так часто, що пора уже стати щасливою.
Амплітуда холодного відчаю тихо гойда мою сутність.
Я ступаю колючим камінням і, мов трофей, несу її
продірявлену, як тисячу дотиків із життя мого,
я ступаю асфальтним небом, за обрій мрякою,
я спускаю себе із якоря в омріяне море болю,
ліс прийма мої хриплі крики і крики стають корою.
Сонце пульсує великим серцем в теплих руках моїх,
відкриває цю прірву й мерці вилізають з грудного лігва.
Я рятую життя твоє, щоб розтанути спогадом з літа,
і оголений промінь торкає чола твого незігрітого.
І думки мої важчають, і пропалюють в небі глибокі діри.
Я відточую серце-камінь на тендітних руїнах Нібіру.
У сльозах проступає мудрість. Я відрощую нові крила.
Грудень віщує зливи, грудень приходить зливами...
листопад 2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2023
автор: Ліна Русалка