Тиша мариться нам у снах,
Тих,що не відженеш від себе,
Пилом зоряним на шибках,
Де,мов скло,лиш світлина неба.
В ній з долоні ми п'ємо дощ -
Струменіючу Божу ласку,
Щоб від протягів людних площ
Утекти у обійми казки.
В кришталеві палаци мрій,
У крихкі та прозорі замки...
Тільки Доля - це вітровій,
Що лишає від скла уламки.
Їх пісок потім занесе.
Хтось помістить пісок в годинник.
Час сховає у ньому все.
Навіть біль,що у серці виник.
Хоч сомнамбулою ходи -
Сни минають,і вишкір днини
В чорно - білий офорт біди
Обертатиме їх світлини.
Бо підступно лікує сон.
Не лікує - п'янить дурманом.
Разом з мріями в унісон
Він наспівує нам оману.
Ой прокинься,душе моя.
Прокидайся,бо ранок - громом!
Заблукали - і ти,і я...
Час вертатися вже додому.
Треба сміло зустріти день,
І,у схОдинах із бідою,
Заспівати таких пісень,
Щоб пішла вона за водою...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987212
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2023
автор: Вадим Димофф