І він підходить до тої жінки,
Що ніби мала його любити,
І, підпираючи холод стінки,
Збирає сили її простити,
Сміється тихо над портсигаром,
Діставши поспіхом сигарету,
Старенька Зіппо коптить нагаром
І трохи плавить папір букету
(Брав в переході - його й черешню,
А потім булки з солодким маком).
Цю жінку, гарну і нетутешню,
Десь, мабуть, років зо тридцять з гаком,
Він, може б, зовсім не чув ні разу,
Не знав, не бачив і не хотів.
Вона на кожну його образу
Казала "сокіл, не там летів"...
І він підходить до тої жінки,
От-от - і гола її душа...
Сміється, впершись у холод стінки,
На відстань ледь довжини ножа
Між ними і завмира хвилини,
І жар їх тіл, і спітнілі сни,
Момент бажання, момент провини,
Момент спокути, момент вини...
Ніж входить легко, німіють руки,
А очі блякнуть, дрижать вуста.
Сміється. Каже "я вільний, су*и!
Вона відпущена і свята!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2023
автор: Аарон Краст