Перші вишні тамують спрагу...
Сік бордовий стирає грань
межи тим, де боюсь і багну
доторкнути правдешніх знань.
Де війна обпікає скроні,
де тривога міняє світ,
на вишневій терпкій долоні
час лишає глибокий міт.
Багровіють від торку пальці...
Багровіє тремка душа...
І, неначе сліпий Горацій,
вперше бачиш, де йде межа
Між тобою і світом тиші,
між ілюзією і ні.
Потамовують перші вишні
спрагу знати щось у мені.
15.06.23 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986244
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2023
автор: Леся Геник