Я відчуваю, казка вже минулась,
Підстерігає непрохана старість,
Запам’ятати краще сподівають,
Ніби вином пахучим упиваюсь.
Земна краса… цвіт квітів і садочків,
Пишна калина в весільному вбранні,
Й вузенька річка, серед двох горбочків,
Ще під кисільним, туманом уві сні.
Затамувавши подих, водяний плин,
Мов білим шовком, як дитя сповите,
Там прохолодне джерело, як той джин,
Все неспокійне, ледь травою вкрите.
Із під землі водяна пульсація,
Часом бурлить, так часто не вслідити,
А бува тихо, хвильок вібрація,
Неначе річці хоче догодити.
То джерело молоденьке, сміливе,
Такі ж колись.. і ми були веселі,
Єством, пірнали в це життя бурхливе,
Нас надихали, всі пташині трелі.
На якийсь час, геть забуду про війну,
І є бажання та важко зробити,
Нехай хоч трішки, я прославлю весну,
Її красу, не можна розлюбити.
Нині весна подарувала миті,
Сонячну радість, душевну теплоту,
Поля зелені й луги в оксамиті,
Вже й літній час встелив стежку золоту,
По якій я, ще надіюся пройтись.
30.05.2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986188
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2023
автор: Ніна Незламна