Постріли навколо,
стра́шний апокаліпсис.
Світ завмер від жаху
і тамує гнів.
Ти біжиш, щоб куля,
не спинила болісно
цей життєве місиво,
дихаючий вир.
Із твого обличчя
лиш кривава маса
і серця роздроблені
на війні оцій.
Ти кричиш із жаху:
"Ні, я ще ж не здався!"
І лягаєш мертвий
з пострілом у ціль.
І весь світ зімкнувся,
і вже плакать нікому.
Тисяча безумців
розстріляли світ.
І навколо віхола,
ця кривава віхола.
А всі мертві мріями
берегли політ.
Мертвим ще хотілося
захопити світ
розумом й безумством.
І кричали "Ні війні!"
на війні вони.
Й розбивались мріями
об криваві сни.
А ти біг роздроблений
на світи і космоси.
І заплакать з жаху
так ти і не зміг.
Заболіло раптом
і здалося розкішшю
щастя, що всередині,
за яке поліг.
Ці хвилини відчаю,
відчаю безмірного,
що вже смерть стоптала
тисячі доріг.
Ти лишивсь Людиною
щирою і вірною,
й не жалів, що виправить
щось в житті не встиг.
Лиш заплачуть ворони
в пустці віковій.
Світ увесь зруйновано,
світ — людський, не твій...
червень 2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985904
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2023
автор: Ліна Русалка