Погасилась печаль підземна — аж стало димно,
далі випнулась териконом сама назовні.
Звуки проросту тут би визбирати, щоб ними
пересіяти лису вирву в озимій мові.
Тут не в риму ідуть із часом — і крок за кроком,
мов зворотний відлік пораненого відлуння.
Тут порепані губи в суджених — отже, кров’ю
всі обітниці закріпляються при цілунках.
Тут обручки на підмізинних — з руди й граніту,
і опущені кутики в тріщинок на корі.
Тут мурахи в мурашник котять краплини світла
й тінь за мною моя — наче камінь з грудей проріс.
11.03.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2023
автор: Тарас Яресько