І знову, наче роковини, -
Воєнне літо в Батьківщини...
Вже друге літо знов надія,
Що враз здійсниться спільна мрія
Про вільні від орди простори,
Таврійський степ, Азовське море.
Що зникне геть з-під Запоріжжя,
Сусід, що краде наше збіжжя,
Осатаніла зграя вбога,
В яких в душі немає Бога!
Для них, немов, провели курси,
Що найцінніше - це ресурси!
Ніяк не люди, не життя.
Земля турбує їх, земля!
Мої лани, морські простори,
Мої степи, ліси і гори,
Мої діброви, полонини,
Усі багатства України!
Ні, не життя! Ніяк не люди!
Росія сіє зло повсюди!
Та вже недовго панувати,
За все йде час відповідати:
За осквернені черноземи,
Людей невинно убієнних,
За вмить зруйноване дитинство,
Солоні сльози материнські,
За передчасну прядку сиву,
За всіх, хто втратив батька, сина...
На все свій час, сувора штивність,
Але здійсниться справедливість!
Нехай нам літо допоможе
Гнать до Кремля орду ворожу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985722
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2023
автор: Jinger