Чи знаєш, Світе, скільки рідні плакали?
"Нема зв'язку", "зник безвіти", "в полоні"...
Вдягали радість до дітей наляканих,
щоб їм зігріти душі та долоні.
Чи знаєш, Світе, як не спати з ліками? -
Вони не діють... тіло не ведеться...
І хоч би як вривалось сонце вікнами -
тут холодно... тут вже не так живеться...
Чи знаєш, Світе, що ми в Бога просимо?
Ми ж не убивці! - Молимо про зброю...
І дивимось на всіх віднині скоса ми,
мов божевільні спільною бідою.
Чи знаєш, Світе, як рахують постріли?
Щоб кожен в ціль, бо кулі діамантові.
Чому так, Світе, чорно-білі постаті
щодня на фото, глянцевих чи матових?!
#Людмила_Мартиненко 💙💛
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985363
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2023
автор: Людмила Мартиненко