Микола Воробйов — чи не найщасливіший поет з усіх,
кого сучасники ще змогли внутрішнім поглядом оглянути.
Критик Володимир Моренець здогад мав до цього близький: Воробйов
«володіє світлом і чуттям речей, неприступним...»
Як чуєте: це аналог сказаному мною.
Саме лице його, Миколи, — благовидне.
Що ж, не заперечити.
Що це значить?
Фірдоусі, Хайям, Сааді, Навої, тобто соціально-ліричні перські класики, а тим більш Рудакі, Румі, Нізамі і особливо небесний Хафіз, — він відіслав назад візира, назад шаха, розвалив свою школу, і «Бог його трояндою поніс...», — це ж за перевагою звільнені Богом лірики світової поезії, не могли не знати: душевні енергії, напоюючись чистотою найвищих дум в серці, оформлюють лице поета... його життя і долю. Богу можливо покращити долю поета — й тоді дуже високе служіння Слову!
Тепер загостріть свою думку у думці загальноприйнятій і роздивіться паралелі.
Заздрість — це те, чого не можна допускати, бо
«...враг — завистник.
Злое сердце гложет месть.
Сам от этого зависим,
Самого себя же ест».
(Навої)
Бо тоді — нема шляху.
Дивіться: 1) все земне — затримуюче, заздрісність віків, хай в меншій мірі: споживаєш його — воно споживає твоє,
є залежність від часу;
і вихід — лише в білярайське, небесне, з поміччю найпершого,
Слова.
Якщо ж вже є 2) перевага небесного — є чистота дум, час зменшує свій вплив, любов Божа пригашує каламуть пристрастей, ум в серці «приліплюється» до Бога
й небесного світу.
Є, отже, служіння Христу-Слову.
Бо з втратою люблячих сердець християн матеріалізовані світські душі стоятимуть
в заздрості, і в цілого світу вже не буде шляху.
Глянувши на прихованість путі поета Миколи Воробйова — вже відчуваєте, здогадуєтесь?
В маргінесі, як стверджують, поет Воробйов? — чи в маргінесі «найактуальніше, найсучасніше»?
Бо ж хто приносить вічне? Воробйов чи «найсучасніше, найактуальніше» в куті глухому?
А він приносить всім, як сказано, — «Ви світло світу» — найщасливіший,
Б о г о м а т і р ’ю у л ю б л е н и й.
Можете ви зрозуміти — що вам подається?
Думайте глибше, бо («...розумним і нерозумним...» як казав ап. Павло) корисно всім... бо це звільняє — від вполонення.
Усвідомлюєте — чим? Недоумкуватістю посередностей.
Бо Воробйов наближеніший до Слова, аніж перси-класики 14-го і 15-го віків, і в дечому — аніж Т. Шевченко. Хіба наближеність до Бога-Слова — не найвище щастя??
Є найтонший з ліриків-персів, хто казав: є Марія і її син, він піднімає з мертвих, звати Іса.
Перські поети як найважливіше виставляли гідність людини і, підозрюючи практику феодального магометанства, розривали свої серця з чулістю до Бога і людини!!
Тепер настає суцільний феодалізм у світі!! —
хто розриватиме собі серце за гідність людини, Богом гідність передбачену,
людьми ж не передбачену до кінця світу?..
Запитується: чом же перси-класики так не створили свого спасіння у Слові-Христі?
Попрацюйте, спитайте — де це є в Бозі? Приклад студенству небоязкий подайте ви. В Ісусі Христі.
Все в християнстві вирішується любов’ю до Ісуса Христа, навіть любов до ближніх, бо Бог — джерело любові, Він Один для всіх.
Оригінально думаєте і в Вас любляче серце?
«...Вважай, що щастя вже в твоїх руках!»
(Фірдоусі)
25.11.2015, 04.11.2016
(З книги "Бог серця мого", 2016, Київ)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2023
автор: Шевчук Ігор Степанович