Вітер пісню співав стоголосно,
Але раптом в екстазі німім
Зупинивсь біля тебе і млосно
Зазітхав у волоссі твоїм.
І підслухали зорі і трави,
І підслухали ріки й мости,
Як шептав тобі вітер ласкаво:
«Я такої не бачив, як ти.
Хочеш — хмари для тебе розвію?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
Тільки дай мені крихту надії,
Тільки тихо шепни — люблю…»
І хоч ти не сказала нічого,
Бо не слухала вітрових слів,
Він, забувши солодку знемогу,
Розганяти хмарки полетів.
А як глянуло сонце із неба
Через сині зіниці ніш,
Закохалося сонце у тебе,
Засіяло іще ясніш.
II
Вітер в небі за хмарами гониться
І про тебе складає пісні,
Почалася у сонця безсонниця —
І подовшали раптом дні.
І обоє тобі заходились
Говорити у всякий час:
«Ми по вуха у тебе влюбились,
Усміхнися ж хоч раз до нас…»
III
Тож послухайте, сонце і вітре!
Перестаньте скиглить на мить!
Маю річ я до вас нехитру,
Ви послухайте, помовчіть.
Я б хотів, щоб мені ви сказали
Без брехні, без ридань і виття:
Скільки раз ви уже кохали
За своє безконечне життя?
У скількох у волоссі мліли,
У скількох іще будете мліть?
Ви всіх разом так не любили,
Як одну її треба любить!
Я для неї хмар не розвію
І дощами землі не заллю,
І хвалитись, як ви, не вмію,
Але я її дужче люблю.
Те, що кидали ви, як намисто,
Міліонам красунь до ніг,
Я в душі недоторкано чистим
Для одної неї зберіг.
01.03.1961, Корсунь
Начитка від мене
https://youtu.be/nxIkq1FGQ-o
Дуже люблю вірші Симоненка, якось кума розповіла мені історію, що її знайома бабуся давно ще говорила, що Василь був в неї закоханий, коли вони були молодими. Але без відповіді. Її дратували його спітнілі долоні, коли брав її руки в свої. Трішки сердита була на неї, бо аж так його люблю за його ліричність, сміливість, за те, що так відчував, що тепер і я відчуваю його на вуличках міста, де він колись ходив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984849
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2023
автор: Kлер Клер