Счастливица - имею малость неба
и две сосны в туманистом окне.
Уже казалось, что живого нерва,
живого нерва не было во мне!
Уже душа не знала, где тот берег,
ослабла от всех кормчих и ветрил.
И в громе дня, под сводами капеллы
мы были будто хор глухонемых.
И резко, - Боже! - после того ада
отчаяния, близкого нулю, -
я слышу дождь. Он тихо плачет правду,
что я кого-то дальнего люблю.
И слышу тишь. И щебет соловьиный.
Приходят люди светлые в лице.
В пахучем хладе дождевых хвоинок
стоит туман, как небо на земле.
Пасутся тени вымерших тарпанов,
крадучись бродят сумерки и сны.
Весна поднимет чарочки тюльпанов, -
за небо выпью и за две сосны.
OSAlx 2о21-о3
*
Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!
Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були як хор глухонімих.
І раптом, – Боже! – після того чаду
і тарапати, рівної нулю, –
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Приходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.
Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньках ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів, –
за небо вип’ю і за дві сосни!
Ліна Костенко
Рыба Таня. Женщина дождя. Символизм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983378
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 16.05.2023
автор: Под Сукно