І знову спогади спалахують щомиті
І почуваєшся ні в сих ні в тих.
І є у спогадів якісь свої орбіти
І все ж нелегко вичисляти їх.
На світі білім стало стільки болю, горя.
Чомусь дісталось нам про це узнать
Найбільше. Може, доля? Карма? Божа Воля?
І окрім Бога, нікого спитать.
І відповідь не знайдеш, навіть, в мудрих книгах
Є натяки одні там і туман.
Хто ж зможе розтопити в душах давню кригу,
Чи може, з'явиться на світі піп-розстрига
І наверне на істину мирян?
І може, дійде Слово вогняне до серця
До кожного. За совість, не за страх
Всі воїни відкинуть свою зброю, берці
Босоніж підуть дружно по полях
Всі до коханих, до родин своїх, до діток,
Всі до домівок, - в місто, чи село.
І будуть всі щасливі, наче напідпитку,
Й про все забудуть! Що ж таке було?!
Та як забути все оте? Про все забути?
Бо спогад в серці - назавжди рубець.
І все ж таки, колись же треба перевзутись,
І був початок, - значить є кінець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2023
автор: Рунельо Вахейко