Запрошував не раз тебе з собою,
Твоєї згоди лиш хотів я досягти,
Однак ухвалена вже доля давниною,
Що не здобуду я жаданої мети
Чи забагато прошу? Може й так,
Хоча тебе чудово розумію,
На перший погляд, він ще той дивак,
Та досі не втрачаю я надію
В рожевих окулярах цілий світ,
Надія - це єдине, чим люди ще живуть.
Неприйнятним є для них не той одвіт,
Бо почуття з грудей їх рвуть
Для більшості незгода - хворобливість,
Людство жертвує собою задля вражень,
Люди слабкі, це їхня особливість,
Бо чоловік - емоцій своїх в‘язень
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982787
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2023
автор: Іван Гурковський