Колись дуже давно були такі квіти і трави, що люди вже й забули, як вони називалися. Ті квіти і трави могли переміщатися з місця на місце. Отак нахилишся до неї, щоб зірвати, а вона взяла – і перебігла кроків зо три, а то й далі, так що й не зрозуміло, рослина то, чи тварина...
Жили вони невибагливо: пили сік із землі та вологу з повітря, ловили сонячне проміння та деяких комах, що завдавали їм шкоди. Спочатку їх було дуже багато, вони були повсюди, але людям чомусь докучало їхнє вміння ходити по землі, бути ніби і рослина, і тварина, і люди почали їх ненавидіти і винищувати. Довго винищували, ретельно. Винищили всіх.
Та є свідоцтва, що кілька видів вижили дотепер. Одні з них зовсім як тюльпани. Але рухаються вони тепер лише тоді, коли їм загрожує звір. Або птах який. При людях вони воліють краще загинути, не рухаючись, ніж показати людям, що вони ще існують…
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981719
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2023
автор: Щєпкін Сергій