…і вийду з дощу,
випадково спинившись навпроти,
Засліплений сонцем,
давно від якого відвик,
У ввічливій посмішці
буде захован мій подив,
У чемних вітаннях –
холодного відчаю крик…
Не видам себе цього разу,
сховаю я очі
У чорный тіні окулярів –
скляної броні,
Бо знову війна
між сумлінням, що спокою хоче
І суттю,
в якої бажання прості та земні.
Я буду звичайно як зАвжди
про щось і про когось,
Ці кілька хвилинок,
нестерпних як нове життя,
Одкраялось часу ножем,
чи то склом відкололось
Минуле, а решту
я вже власноручно відтяв.
Так, тим сприйняттям,
що давно в небутті потонулі,
Вогонь повернути не зможуть
ні я, а ні ти,
Чекає на мене гніздо, -
подарунок зозулі,
Пора повертатися в дощ,
я повинен піти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.04.2023
автор: Алексей Мелешев