ВЖЕ ТРИДЦЯТЬ СІМ…
(37-ій річниці Чорнобильської катастрофи )
Вже тридцять сім, та пам’ять не згасає,
Відлуння й по сьогодні всюди йде,
Минулого в Чорнобиля немає,
В минуле він від нас не відійде́.
Вже тридцять сім, але болить і нині
Той ранок двадцять шостого, що був,
Вже тридцять сім ті свідки в домовині…
Багато хто тоді його відчув.
Вже тридцять сім відлуння дзвонів чути,
Ті дзвони будуть чути ще віки,
Той день і рік не зможемо забути,
Бо багатьом він дався у знаки́.
Вже тридцять сім. Страшний квітневий ранок…
Сповіщення, сирени і вогонь,
Цей атомний жахаючий світанок…
Щоб повторилось – Господи, боронь!
Вже тридцять сім… АЕС, Чорнобиль, атом,
І диму стовп, й палаючий уран,
Найбільша катастрофа – треба знати,
Жахливий з радіацією чан.
Вже тридцять сім про це ми пам’ятаєм,
Та очевидців нам не поверну́ть,
Від катастрофи наслідки ми має…
Ніко́ли це не зможемо забуть.
26.04.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981365
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2023
автор: КОРОЛЕВА ГІР