ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ДЗВОНИ
Вже тридцять шість, а наче вчора бу́ло,
Вже тридцять шість, як сталася біда,
Як людство про трагедію почуло,
Від неї і сьогодні світ рида.
Тоді весна буяла, як ніко́ли,
Усюди зеленіло все й цвіло́,
Нектар збирали у садочках бджоли…
В реакторі горіло і гуло́.
В повітрі дим стовпом здіймався вго́ру,
І язики лизали небеса,
Прийшла біда у ту весняну по́ру,
Що в пам’яті й сьогодні не згаса.
Гудок гудів і дзвін лунав усюди,
Роздався він у ту тривожну ніч,
Й на станції там гинули вже люди,
І йшла загроза звідти навсібіч.
Той дзвін лунав, та радість не прино́сив,
Він про біду усім нам сповіщав,
Дзвенить в вухах у кожного і досі,
Трагедію він в со́бі всю вміщав.
Вже тридцять шість про це ми пам’ятаєм,
Низьки́й уклін, хто там віддав життя,
Із пам’яті той день ми не стираєм,
Й сьогодні чуєм дзвонів тих биття.
26.04.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981301
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2023
автор: КОРОЛЕВА ГІР