(вільний переклад вірша Пауліни Возар, Сербія, Čoka (Crna Bara)
Я йду… І все ж благаю: перед тим
Спали всі спогади, які на мене схожі.
Зів’ялій квітці – більше не цвісти…
Хай сльози болю рану не тривожать.
Одне бажання заповітне є:
Мені призначене – віддай вітрам буремним.
Закам'яніле – парость не дає…
Не згадуй імені мого даремно.
Прийми в дарунок декілька речей:
Розквітлий усміх (я ж ітиму наодинці!),
І поштовхом, що груди пропече,
Залишу радість – може знадобиться?
Одне прохання – доторком в уста:
Ти не шукай мене у схлипі весняному.
Мій погляд не зупиниться вже там:
в корі дерев, у схованці для грому.
Душа – життям новим колись задише,
а поки просить: тиші, тиші, тиші..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979436
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2023
автор: Білоозерянська Чайка