Як хочеш: вір, або не вір.
Та найдовершеніший вірш
напише в полі вітровій,
і обважнілі ґрона зір,
криштальна тиша в серці Бога.
Досвітня тиша, і у ній -
в степу торішній деревій,
нечутний змах звіриних вій,
це все і є - найтонший вірш,
людська ж фантазія - убога.
Мій слух учора підстеріг,
як тільки вийшов за поріг,
як в тиші сонні комарі
його читали угорі,
і спів пташиний понад Бугом.
Він, невловимий і леткий,
не вихвалявсь ні перед ким,
немов розмірений акин,
переливав свої рядки
в моє, до цноти спрагле, вухо.
То був не плач, то був не сміх,
то розлилася, мов у сні,
теплом по тілу навесні
найдивовижніша з утіх -
творіння світу незбагненне -
рядки, що світ пульсує в них,
у візерунках неземних,
ніяка сива мудрість книг
не порівняється із ним.
Він жив мільйони літ до мене.
З'явився - зник, з'явився - зник,
мов невловимий чарівник.
А ти в його рядочки вник?
Ото й усе, що - смик та смик...
Вервечка смикань - наші вірші.
Коли його, мов пил, несе,
він засіва собою все.
Крізь час тече, немов глясе,
неперевершений десерт,
нас нанівець, поетів, звівши.
Не віриш? Спробуй - перевір.
Сягни найвищих сфер і зір,
торкнись галактик, чорних дір,
і на його тонкий манір
поруш своїм творінням тишу.
Словами світ розкрай, розріж -
від цього він не стане гірш.
Завжди лишатиметься "між"...
Та вже спливає вірш про вірш,
який ніколи не напишуть...
© Сашко Обрій.
01.04.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979007
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2023
автор: Олександр Обрій