О Земле, Земле – пташка в небі,
Летиш крізь морок у Світи,
Ти Людство донеси, далебі –
Дай Божу ласку віднайти...
Не знаю, скільки є в запасі
Літ не розтрачених в землян –
Порозуміються, на часі?
Недосконалість скрізь, поглянь...
Що ти жива є – хто йме віру?
Зарозумілість й егоїзм,
Ще смерть з косою, образ вірний;
Не радість – страхи й море сліз.
Вік генетичних сурогатів,
Конвеєр кам’яних сердець...
О Земле, Земле – рідна хата...
Увірветься чи ні, терпець?
Сюжети найчастіші – вбивства,
Науку тягнуть все туди ж;
Криваві звірства і насильство,
То скільки ще спливе води?
Щоби принади матеріальні
У безкінечності своїй
Всім зрозумілі стали явно –
Що то безвихідь, кут глухий.
Простіш хазяйнували предки,
Земля й була для них – той рай.
Згубили ріки і смереки –
То ж радість нашу, рідний край...
Простити, Земле, ще в потребі?,
В останнє Людство віднести
Крізь морок, як святитель-лебідь, –
Щоб в серці Бога віднайти...
22.12.2008р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978539
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2023
автор: Променистий менестрель