… «Вгору піднесім серця», — каже священник, а
люди відповідають «Піднесли до Господа». Євха-
ристія є анафора, «піднесення» нашої жертви й нас
самих. Це сходження Церкви на небо. «Що мені
до неба, коли я сам стаю небом?» — казав святий
Йоан Золотоуст. Пояснюючи Євхаристію, бого-
слови надто часто обмежуються самим тільки пе-
ресуществленням дарів: що, коли й чому стається
з хлібом і вином! Та ми маємо розуміти: те, що
стається з хлібом і вином, зумовлене й уможливле-
не тим, що стається з усіма нами, з Церквою. Пе-
ресуществлення дарів стає можливе тому, що ми
«утворили» Церкву, пішовши за Христом у Його
вознесенні; тому, що Він закликав нас до свого
столу і Царстві своєму; тому, що ми — кажучи по-
богословському — вступили в есхатон* і перебува-
ємо тепер поза часом і простором. І те, що діється
з хлібом і вином, стає можливе тільки після того,
як усе це відбулося з нами.
«Вгору піднесім серця», — каже священник.
«Піднесли до Господа», — відповідають люди.
«Благодарім Господа», — каже священник.
…Євхаристія — єдина справжня й повноцінна
відповідь людини на Божий чин сотворення, на від-
куплення та Божий дар раю. Однак досконала люди-
на, що стоїть перед Богом, — це Христос. Тільки в
Ньому сповнилося й піднеслося до небес усе те, що
дав людині Бог. Тільки Христос є досконала Євха-
ристійна Істота. Він Євхаристія світу. У Ньому й
через Нього, через Його Євхаристію творіння стає
тим, чим воно завжди мало, але не могло бути.
«Достойно і праведно», — відказують люди на
заклик священника, висловлюючи цим оту «без-
умовну капітуляцію», з якої починається правдива
«релігія».
…Це єдина можлива відповідь на Божий заклик
жити повнотою життя.
…Ми мусимо розуміти, що саме цей вступ: цей
чин, ці слова, цей душевний порух вдячності —
«уможливлює» все те, що діється далі. Без цього
вступу ніщо інше не відбудеться. Євхаристія Хрис-
това і Христос-Євхаристія — це той «прорив»,
що приводить нас за стіл Царства, возносить на
небо, робить учасниками божественної трапези.
Адже Євхаристія як подяка і хвала — це водночас
і форма, і зміст того нового життя, яке Бог подару-
вав нам, примирившись із нами в Христі.
…Вступ завершується прилученням нашим до ан-
гельського хору, що співає: «Свят, Свят, Свят», оте
вічне славословʼя, яке становить таємничу суть усьо-
го сущого у світі: «повне небо і земля слави твоєї».
Нам треба піднятися на небо у Христі, щоб зрозумі-
ти творіння в його правдивому бутті — як прослав-
лення Бога, як відгук на божественну любов, що дає
змогу всьому сотвореному стати тим, чим Бог хоче
його бачити: подякою, євхаристією, святобливою
пошаною. Саме тут, у небесній площині церковно-
го буття, разом «з тисячами архангелів і десятками
тисяч ангелів, херувимів і серафимів…, що високо
ширяють пернаті», ми нарешті можемо «висловити-
ся», і ось наші слова:«Свят, Свят, Свят, Господь Савоот,
повне небо і земля слави Твоєї, осанна в вишніх. Благо-
словен, хто йде в імʼя Господнє, осанна в вишніх».
…Отже, ангельське славословʼя так просто й ло-
гічно підводить нас до тої єдиної людини, єдиної
ночі, єдиної події, що раз і назавжди стала для цьо-
го світу вироком і спасінням. І коли, проспівавши
молитву благодаріння й визнавши велич Божої
слави, ми переходимо до Спомину, це не означає,
що ми, скінчивши одну частину літургії, зали-
шаємо її та розпочинаємо іншу. Ні, Подяка при-
родньо перетікає в Спомин, який є повнота нашого
славословʼя.
(Священник тихо молиться великою молитвою, а
наприкінці продовжує голосно):
«…дав Своїм ученикам і апостолам, кажучи:
Прийміть, їжте, це єсть Тіло Моє, що за вас лама-
ється на відпущення гріхів.
…Пийте з неї всі, це єсть Кров Моя нового завіту що
за вас і за многих проливається на відпущення гріхів.
…Твоє від Твоїх Тобі приносимо, за всіх і за все».
* - "останній час" (з грец.) - завершення
(з книги «За життя світу» о. О. Шмемана)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2023
автор: Шевчук Ігор Степанович