Що відбувається на Євхаристії?
* * *
Православна літургія починається врочистим
славословʼям: «Благословенне Царство Отця, і
Сина, і Духа Святого нині, і повсякчас, і на віки
віків». Від самого початку вірним оголошують мету
їхньої подорожі: Царство. Саме туди вони пряму-
ють, і то не в переносному значенні, а насправжки.
Мовою Біблії — а отже й мовою Церкви — благо-
словляти Царство означає щось більше, ніж просто
славити його. Це означає проголошувати його як
мету, як точку, що до неї спрямовані всі наші
прагнення, інтереси, все наше життя, як найвищу
й остаточну цінність усього сущого. Благословля-
ти Царство значить приймати його в любові й зма-
гати до того, що любиш і приймаєш. Отже, Церква
є збір, згромадження тих, кому відкрилося остаточ-
не призначення людського життя і хто прийняв це
одкровення. Це прийняття виражається в урочис-
тому відгуку на славословʼя: «Амінь».
…Під час Євхаристії Христос приявний поміж нас, і
ми — як і Мойсей, коли стояв пред Богом, — укриті
славою Господньою.Сам Христос за свого пробування
на землі мав «хітон не шитий, а витканий цілий від-
верху», якого вояки не стали ділити на чотири час-
тини. Хітон цей, напевно, виткали чиїсь люблячі
руки…
…Наступним після згромадження в Церкві ак-
том літургійного священнодіяння є «вхід» —вхо-
дження священника в олтар. Хоч би як тлумачили
символічне значення цього чину, а проте це ніякий
не «символ». Це і є перехід Церкви зі старого в нове,
з «цього світу» у «світ прийдешній», а відтак це іс-
тотний елемент літургійної «мандрівки». У цьому
світі немає олтаря, а храм зруйновано. Єдиний ол-
тар – це сам Христос, Його людська природа, яку
Він прийняв та обожив, зробивши з неї храм Божий
і олтар своєї присутності. Але Христос вознісся на
небо. Отже, наш олтар — це знак, що нам було дано
доступ до небес, що Церква власне і є «прохід» на
небо, вхід у небесне святилище, і що тільки «вхо-
дячи», підносячись на небо, Церква досягає свого
сповнення, стає тим, чим вона є.
…Тепер — уперше, відколи почалась євхаристій-
на подорож, — священник повертається лицем до
присутніх. Досі він був проводирем Церкви в її
сходженні у вись, але тепер це сходження вже до-
сягло мети. І священник, служіння, єдине завдання
й повинність якого полягає в тому, щоб представ-
ляти, уприявнювати священство Самого Христа,
каже людям: «Мир вам». У Христі людина поверта-
ється до Бога, а Бог приходить до людини. Як но-
вий Адам, як досконала людина Він провадить нас
до Бога. Як воплочений Бог Він об’являє нам Отця
і примирює нас із Богом. Він є наш мир — прими-
рення з Богом, божественне прощення, причастя.
Мир, який проголошує і дарує нам священник, — це
той самий мир, що Христос установив між Богом і
світом Божим і що в нього ми як Церква увіходимо.
…Наступним етапом євхаристійної літургії має
стати піднесення Богові цілого нашого життя, нас
самих і світу, в якому ми живемо. Саме це ми робимо,
складаючи на олтар те, що самі споживаємо в їжу.
Ми вже знаємо, що їжа — це життя, першооснова
життя, і цілий світ був створений як пожива людині.
Ми також знаємо, що дарувати цю їжу, цей світ,
це життя Богові якраз і є первісне «євхаристій-
не» покликання людини, її сповнення як людини.
Ми знаємо, що всі ми були створені як СВЯЩЕННИКИ
таїнства життя і що в цьому таїнстві наше людське
життя стає життям у Бозі, спілкуванням із Богом.
…Ми підносимо світ і себе самих Богові. Однак
ми робимо це у Христі й на спомин про Нього. Ми ро-
бимо це у Христі, бо Він уже пожертвував Богові
все, що треба було пожертвувати. Він раз і назавжди
справив цю Євхаристію, охопивши нею геть усе.
У Нім було Життя — життя нас усіх, яке Він віддав
Богові. Церква — це всі ті, хто був прийнятий у
євхаристійне життя Христове. Ми вчиняємо
свою Євхаристію на спомин про Нього, бо знову й
знову віддаючи себе та свій світ Богові, ми щоразу
виявляємо, що не можемо піднести Богові нічого,
крім самого Христа, який є життя світу й повнота
всього сущого. Це Його Євхаристія, і Він є Євха-
ристія.
…Ось чому на цьому етапі літургії ми просимо,
«нехай помʼяне Господь Бог у Царстві Своїм» нас
і нашу Церкву. Спомин — це чин любові. Бог памʼя-
тає про нас, і Його пам'ять, Його любов є основа на-
шого світу. У Христі ми пам’ятаємо. Ми знову від-
криваємо серце для любові й споминаємо.
…Тепер хліб і вино лежать на олтарі, заховані покро-
Вом, так само, як життя наше «поховане з Христом
у Бозі». Це лежить захована в Бозі повнота життя, яке
Христос знову поєднає з Богом.
Диякон мовить: «Полюбім один одного, щоб однодум-
но визнавати» , — Отця, і Сина, і Святого Духа…» —
відказують люди. Далі йде поцілунок миру, один з
найважливіших актів християнської літургії. Церква,
оскільки вона Церква, повинна являти світові бо-
жественну Любов, яку Бог «вилив у наші серця». Без
цієї любові в Церкві ніщо не є «чинним», бо ніщо
не є можливе. Зміст Христової Євхаристії — це Лю-
бов, і тільки через любов ми можемо вступити в
цю Євхаристію, ставши її сопричасниками. Однак
самі ми ми не здатні до такої любові.
(далі буде)
(з книги «За життя світу» о. О. Шмемана)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2023
автор: Шевчук Ігор Степанович