Ні про що не питає. Навіщо?
Освіжають дощі загублений сенс.
Притуляє до губ вітер свищик
І насвистує власне творче есе.
Притама́нне лиш справжнє, не штучне.
Те, що в серці її притулок знайшло.
Розуміння у кадрах беззвучних,
То любові міцне проросле стебло.
І весні довіряє пагіння,
Пестить сонця нехай легки́й теплограй.
Знов почути б сердець шепотіння,
Громовицею лиш її не порань.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2023
автор: Світлая (Світлана Пирогова)