Свою чарівну незабудку
Зустрів якось у восени,
Коли природа готувалась
На довгії зимові сни
Як міг, беріг її, леліяв,
Моливсь, щоби вона жила…
Війна проклята надломила
Жити щасливо не дала…
Погасло сонце, день затьмаривсь…
Змішалось все: літо й зима…
Того, що було – не повернеш...
Мене, тодішнього, нема…
В саду моїм усюди квіти -
І днем осіннім й навесні,
Все ж... сині очі незабудки
Спокою не дають мені
А час іде… буяють квіти -
Різних сортів і кольорів,
Та синьооку незабудку
Я розлюбити не зумів.
В.Ф.- 12.03.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2023
автор: Веселенька Дачниця