Прогнила стріха нависає у простенькій хаті.
Низенькі скособочені двері перед очима.
Надсліпуваті віконечка... Їх з нічим не зрівнять.
Селянський стіл, сонечко цілується з лучиною.
А мимо ветхого паркана невідома стежка.
Там на кілках старого тину є старі череп'я.
Даремно п'яти не збивай, доріжка не має меж.
Сьогодні бронзовий поет кличе всіх своїх вперед...
А поряд нього лежить великий камінь - мрій граніт...
На місці цей сивий моноліт - постаті могили.
Холодний він, священний, як поривання давніх літ.
Надійне за свій народ і за Україну милу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2023
автор: Маг Грінчук