Гинуть діти…Гинуть старші, кров неначе та вода,
У ворожій кипить пащі, жре людське життя, війна.
Затоптали землю звірі і розрізали навпіл
Міста, села, церкви, школи, вискаляючись на світ.
В чому ж Боже Твоя сила? Правда в чому у житті,
Вкотре вирита могила, та вмирають знов не ті,
Чом дітей своїх, що чесні від чуми не бережеш,
А отих що йдуть по трупах, в сірий попіл не зітреш?
Що зробити треба в світі, аби грішна ця земля
Помінялась з певним часом, як міняється вода,
Та що з вирви, чи багнюки, чи бурхливої ріки
Переходить в пар, щоб знову, впасти в образі роси...
Гинуть діти… Гинуть справжні, нема сліз вже в матерів,
Між руїн де жили люди, безліч мертвих димарів.
Знову труни з прапорами, на колінах весь наш край
І одне прохання в небо: Боже, вистояти дай.
Перемогу, мир нам й спокій…По заслугам ворогам!
Смерть орді і відбудову, нашим знищеним містам!
Дай нам силу, віру маєм, дай зміцнити дух, щоб зміг
Наш народ звільнити землю, аби ворог з неї втік.
Дай нам Боже, ми відмолим, хай не всі гріхи, та все ж,
Досить нашій Батьківщині, біди, горя і пожеж.
Досить мук, митарств, страждання, не вмирають хай сини,
За століття, Україна, вже наїлася війни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2023
автор: Ярослав Ланьо