Бог і Україна

...Як  понесе  з  України
У  синєє  море
Кров  ворожу...  Шевченко

Шикувалися  в  шеренги
Вої  біля  Брами
А  всередині  хтось  грізно
Брязкотів  ключами
І  гукнув:  "Чого  багацько
Вас  сюди  припхалось?
Думали,  в  Раю  зненацька
Сили  забоялись?"
Вої  втомлено  стояли  
Цигарки  палили
Та  шоломів  не  знімали
Чуба  не  хилили
І  мовчали.
Голос  вдруге
Загримів  залізом:
"То  чого  ви  аж  до  пругу
Стали  наче  лісом?
Дайте  відповідь  та  йдіте
Не  смійте  мовчати!
Говоріть,  або  ходіте!
Нічого  стояти!"
Вийшов  воїн
І  озвався:  
"Слава  Україні!
Вийде  Бог?
Чи  він  сховався
Десь  у  Саду  тіні?"
"Як  ти  смієш??  Схаменися!  
Коли  Бог  ховався??"
"Він  напевно  не  дивився
Коли  я  звертався.
Він  не  чув  молитов  наших
Не  чув  дітей  плачу
Чи  осліп  у  стінах  ваших
Чи  не  хоче  бачить.
Хочемо  почути  в  Нього
За  що  нам  це  горе?
В  чому  винні  наші  діти
Нащо  крові  море?
Чому  наш  садок  вишневий
Рубати  дозволив?
Чом  хатиноньку  біленьку
Попелом  засмолив?"
Довго-довго  за  ворітьми
Панувала  тиша.
"Вас  приймаємо  із  пітьми
Так  звелів  Всевишній!"  -
Голос  мовив  урочисто.
"Нам  не  треба  Раю.
У  нас  свій  є.  Хай  розкаже
Чому  він  палає?!"
Ошелешене  мовчання.
Потім:  "Як  не  треба?!
Із-за  цього  сперечання
Ви  прийшли  до  Неба?!
Шляхи  Бога  незбагненні!
Варто  би  вам  знати!"
"Це  вже  чуємо  відвіку.
Є  ще  щось  сказати?
Крові  ріки,  крові  ріки
І  суцільні  муки
І  страшний  пекельний  вітер
Опалив  нам  руки
Руки  щирі,  працьовиті!
Втомлені  у  битві...
Чом  не  чує  у  блакиті
Нашої  молитви?"
"Ми  все  бачимо..."  "Здається
Не  туди  дивились
Хам  сам  Бог  до  нас  озветься
І  проявить  милість.
Ви  не  бачите  що  Брама
Заросла  тернами
Вам  байдуже  наші  рани?
За  що  таке  з  нами?
Та  на  нас  уже  байдуже.
Діти,  наші  діти!
Бо  вони  є  наші  душі!
Їм,  як  нам,  горіти?
Подивися  нам  у  вічі
Чому  обминаєш?
Чи  усіх  ти,  Чоловіче,
Діток  розпинаєш?.."
Заревіло  в  високості
Блискавки  зірвались
Та  стояли  в  повнім  рості
Вої  й  не  схилялись.
"Ми  прийшли  сюди  із  пекла
Не  того.  Земного.
Тож  що  раптом  трохи  смеркло
Не  варте  нічого.
Дай  нам  відповідь  й  вернемо
Своє  боронити
Вдруге  ми  уже  не  вмремо
Й  тут  не  будем  жити."
Спалахнули  терни  разом
Засуви  упали
І  неначе  за  наказом
Янголи  постали
Широко  розкрили  Браму
Голови  схиливши
До  небес  високих  Храму
Дорогу  відкривши.
Та  не  Бог  виходив  звідти
А  такі  ж  військові
Святослав  із  Сагайдачним
Піші  і  верхові.
От  Гатило  з  Дорошенком
Шухевич,  Мазепа
І  козацьке  військо  хвацьке
Розкотилось  степом
Йшли  бандерівці  й  татари
Шляхта  гонорова
Усміхавсь  Сірко  у  вуса
Хмель  же  супив  брови
Залізняк  і  гайдамаки
З  Холодного  Яру
З  ними  сотні  Чучупака
Сунули  мов  хмари
Кривоніс,  Нечай,  Голота
Кий,  Аскольд,  Петлюра
Нескінченні  полки,  чоти
Аж  здіймалась  кура.
Шикувалися,  ладнались  
Поруч  з  вояками
Руки  тисли  їм,  вітались
Люльку  затягали.
З  пломенем  в  руці  крилатий
До  воїв  промовив:
"Вже  не  треба  тут  стояти
Бог  таке  вам  мовив  -  
Ви  почуті,  не  забуті
Він  Сам  з  вами  плаче
І  надію  лише  має
На  козацьку  вдачу.
Ви  усі  його  творіння
І  у  вас  Він  вірить
Знає  що  нема  терпіння
На  це  лихо  зирить.
Вірить  у  садок  вишневий
І  біленьку  хату.
Україну!  Що  рідненьку
Не  здолати  кату.
Повертайте.  Рай  ваш  буде
Із  руїн  постане
Будуть  діти,  будуть  люди
І  щастя  настане.
Україна  забуяє
Нескоренна,  вічна
Райським  садом  засіяє
Мить  мине  трагічна."
Розгорнуло  військо  крила
Полишивши  втому
Й  повернуло  в  Україну
Вирієм  додому.  
І  летять  відважні  душі
Дають  в  руки  силу
Щоби  нелюдів  бездушних
Загнати  в  могилу
....
Вийшов  кволо  дід  старенький
З  відкритої  Брами
Хрест  наклав  услід  тихенько  
І  вмився  сльозами...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976537
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2023
автор: Alex Hele