Воістину великі не кричать:
Погляньте, ми великі в цьому світі!
Вони воліють про себе мовчать,
У одяг слуг щоденно є одіті.
Просить не стануть в ближніх мікрофон,
На п'єдестал по головах не підуть.
Їх серце не підноситься на трон,
Юрбу крикливу в тишині обійдуть.
Задума їм рідніша, ніж слова,
Котрі на славу їм підносять люди.
До Бога прагне серце їх й душа, -
Його присутність відчувають всюди.
Не вабить їх обманливість монет,
І дорогі маєтки їх не ваблять.
Для Господа співають свій куплет,
І ждуть ту мить, як в небеса потраплять.
Воістину великі є прості,
Свої заслуги Богу присвятили.
Й слова шанують вірні, їм близькі:
Що ви без Мене є робити в силі?
Воістину великі не такі, -
Самі себе не будуть величати.
Їх невідомість знана є завжди,
Тому, Кого навіки полюбили.
Бог - їх величність, цінність і скарби,
Він - їхня слава, ціль і перемога.
Ісусе, прошу, поможи й мені,
Щоб до Тебе вела моя дорога.
Коли емоцій навернЕ, мов вал,
І "я" тілесне просить припіднятись.
Господь, згадаю хай, як Ти страждав,
Як Ти смирявсь, і нас учив смирятись.
***
"Але ж не так має бути між вами: хто хоче бути великим хай стане слугою для вас; хто хоче стати першим серед вас, хай буде рабом для всіх.
Так само і Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб Самому служити іншим й віддати життя Своє як викуп за багатьох." (Від Матвія 20:26-28)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976335
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2023
автор: Лілія Мандзюк