Скотилося щастячко з мідної гори,
Часто озиралося, дивилось на двори.
Хотіло спинитися та не на день, два,
Крутилася від бажання його голова.
Довго щастячко те йшло, уже випав й сніг,
Але в хати не пускали, навіть на поріг.
Задивлялося у вікна, стукало у двері,
Давно мало такі звички, це в його манері.
По дорозі білі хати, щастя там вже є,
Там не чув ні сліз, зітхання - далі воно йде.
Бачить хата кривобока, тихо, як у вусі,
Зайшло в хату ненароком, глянув - там бабуся.
Свого віку доживає, хвора чиясь ненька,
Мабуть, щастячка немає. Чом одна, старенька?
Примостилось поряд щастя. Приймаєш, рідненька?
Подивилася бабуся, заболіло враз серденько.
Та не треба мені щастя, я була щаслива,
А тепер стара і хвора, рано стала сива.
Десь поїхали синочки край свій захищати,
Поспіши до них швиденько, поки жива мати...
Розкажи, як їх чекаю, подаруй їм щастя,
Може, їх іще зустріну, якщо мені вдасться...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976081
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2023
автор: Н-А-Д-І-Я