Як жаль, що багатьом ще не дійшло…

Як  жаль,що  багатьом  ще  не  дійшло,
Що  мова  -  то  є  першоджерело.
Вона    -  етнічна  ознака  держави,
Нехай  би  хто  не  думав  так  і  каже.
Нас  закрутила  ця  словесна  муть,
Щоб  ми  втрачали  зміст  свого  і  суть,
Дозволили  возносити  "язик",
Щоб  той  дав  нам  ущербності  ярлик...
І  щоб  забули  звідки  й  хто  ми  є,
Не  цінували  того,  що  своє...
Так  бачуть  нас  "язика"  носії,
В  народі  -  просто  горе-моskалі,
Бо  їм,  як  кістка  в  горлі,  наша  слава-
Ніким  в  віках  нескорена  держава.
Той  мову  нищать  -  закривають  рот,
Та  ліплять  з  того:"ми  адін  народ"...
Культуру  нищать,кажуть:"нікакая",
А  їхня  -  то  одразу  "міровая"...
Лишили  нам  в  доробку  хліб  і  сало,
Бо  їм  те  саме  ласо  смакувало,
А  ще  дозволять  "з  сиром  пироги"!
Мовляв,  "живіт  ваш  -  краще  голови"...
Горілку  пити,  шити  шаровари...
Ну  як  же  примітивом  тим  дістали!..
Ми  не  голота,  із  гнилих  боліт!
Ми  завжди  їли  і  їмо  свій  хліб,
Та  нас  лукавством  підлі  обійшли,
Знущалися...  і  сіяли  хрести...
За  правду  багатьох  поубивали...
А  те,  що  найдорожче,  тупо  крали!..
І  стали  з  нас  виховувать  хохлів,
Щоб  мати    як  приручених  рабів,
Котрі  на  своїй  мові  розмовляють
Наскільки  паничі  їх  дозволяють!..
Співайте  же  і  слухайте  шансон
З  рашистаmи  укупі,  в  унісон!
А  вже  назавтра  -  "ми  адін  нарот"
І..."рускій  мір"спасати  знов  "прідьот."..
Вони  століттями,нас  бачте,  убивають,
Проте,багато  хто  того  не  "панімают"!
Як  жаль,  що  багатьом  ще  не  дійшло,
Не  заболіло,  не  скипіло,  запекло...
Та  знайте,  хто  на  "руском"  розмовляє,
Той  "рускій  мір"  у  серці  вже  приймає.
І  гріє,  і  розмножує  в  думках,
Керується,  вживає  у  словах,
А  потім..."брата"  свого  зустрічає,
Бо  той  таким  же  "язиком"  махає...
Та  ну  ж  бо,  схаменіться,  годі  вже!
Країна  наша  так  не  проживе...
Загинем  всі,  хто  в  серці  має  мову,
Бо  знов  "язик"  веде  свою  "розмову"...
Тож  перестаньмо  слухати  пісні,
Ті,  що  "поют"  їх  недосолов'ї,  
Вертаймося  до  свого  джерела,
Де  під  намулом  є  жива  вода...
Себе  священним    словом  окропімо
І  в  мирі  з  Всесвітом  і  совістю  живімо.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2023
автор: Зінаїда Супрович