ЗУСТРІЧ
Давно те було...У Господньому храмі
Молився старенький мудрець...
Він часто бував в домі Божої Слави--
Писання Святого знавець.
Мав щирість в душі і чесноти преславні
Блаженний старий Симеон,
І віру мав в серці, що гріла в чеканні,
Щоб сповнився Божий закон.
Він Богу служив ще змолоду гідно,
Вивчаючи слово Творця,
Та виявив сумнів - зовсім невільно-
В перекладі Книги Буття.
У мить вирішальну, як подив зродився,
Явився йому Божий знак,
То Ангел Господній йому відкрився,
Сказавши: -Вір!..буде ось+ так!..
У книгах пророчих було Слово Отче
Про Божого Сина - Царя,
А прийде Господь в шатах лиш непорочних-
І Царству не буде кінця!..
А він - це побачить...Месію побачить!..
Ще Ангел йому заповів...
Відтоді чекав, мріяв Богу віддячить
За милість, якою говів...
Проходили роки,а Старець молився...
Багато, багато років...
Чекав він Месію, Святого Посланця
В звитязі духовних трудів...
Він мусить дожити,Господь допоможе--
Казала...чекала душа...
Господь обіцяв...Господь усе може!...
Хоч в нього й похилі літа...
Ось так він кріпився...А в серці надія
у вірі до Бога цвіла...
Аж раптом поглянув - до нього Марія
З дитям на руках підійшла...
Земля захиталась...Та серце відчуло:
Прийшла...Ось прийшла Ота мить!..
І в Дусі зраділо,в блаженстві скипіло,
А вдячність - сльозою бринить...
До нього з пелюшок очима ,як небо,
Дивилось-всміхалось хлоп'я...
Нічого в житті, вже нічого не треба-
Ось щастя - Господнє Дитя!..
І Господа ніжно із серцем бентежним
На руки бере Симеон...
Обіцяне збУлося!..Радість - безмежна...
Він Є!..Ось Месія - закон...
І словом пророчим,що Духом зродилось,
Промовив той Старець усім:
-Ось Світло і Слава для світу - Спаситель
І є Одкровення у Нім...
Христа потримавши, душею піднявшись,
Щасливо зітхнув Симеон,
До світу всміхнувся, Христу поклонився-
Знайшов він і спокій, і сон...
Давно те було...Та для нас воно - вічне,
Бо Слово не має сторіч,
А прикладом служить й про Бога нам свідчить,
Та віру - зв'язок протиріч.
Єднає Завіти, єднає сторіччя,
Нам розум і душу єдна.
Це віра нам в серці мостиком служить,
Де часом й пояснень нема...
Вчить вірити Слову й довірити Богу
Надію й життя твого мить...
Як треба чекати і йти крізь знемогу-
Це віра й ця оповідь вчить.
Живе у народах пам'ять про Старця,
Що віру про зустріч плекав...
Як важко було!..Але він дочекався
І...Бога на руки підняв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973953
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2023
автор: Зінаїда Супрович