Коли ми постаріємо з тобою
І мудрістю покриється чоло
В заграві сонця сядем під вербою
Згадаєм все, що у житті було...
Коханням ніжним, міражем світання,
Внесем барвистий в спогад колорит…
Щоб кроки наші перші і останні,
Однаковий життєвий мали ритм.
ПройдЕмось полем долі пережитим,
Де вже стерня не коле босих ніг.
Рубці від ран і болю перешиті
Господь і час загоїть допоміг.
Потішить душу вирощене зерно.
У горі, й радості - завждИ удвох…
У дітях й внуках – щастя, роду гени
Квітує корінь дерева… Не всох!
Хай тихо час пливе, пливе рікою…
Над ним - надій і мрій наших крило.
Коли ми постаріємо з тобою
Щоб нас завжди підтримало воно.
13.02.2023
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2023
автор: Любов Таборовець