Та й що з того, що ми знаємо,
Живемо на дереві котре рубаємо.
Правду не знаєш і не бажаєш знати,
Легше тоді в ярмі конати.
Живемо в просторі якого не знаємо,
Тоді на себе біду накликаємо.
Коли людина свого Роду не знає,
Чужа воля її підкоряє.
Якщо не відчувши своєї неволі,
Ти дорікаєш своїй важкій долі.
Життям мандруєш, куди вітер повіє,
А в черствій душі мелькне лише надія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973816
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2023
автор: Сокол