[b]Буває не пізно,
а більше не треба
Ні поглядів добрих,
ні слів віщування.
Коли наодинці
та лихо до неба,
Коли в відчуттях
гніт відтермінування.
Буває не пізно,
а душу на попіл,
Неначе напалмом,
безбожно спалили.
І час не лікує,
в безглузді утопій
Розбили байдужість
і так залишили.
Буває не пізно,
а просто даремно
І серце страждати
вже сили не має.
А сонце закрили,
скрізь холодно й темно
На протягах вітер
тепло видуває.
Та навіть коли
вітер змінює сумніву подих,
Даруючи квіти
й фарбуючи світ у яскраве,
І зорі виблискують,
як нагорода за подвиг,
Все добре…
Та все-таки пізно…
І вже не цікаво…
[/b]
Моя інтерпретація теми Алёна Александрова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2023
автор: Людмила Лайтер