Тобі наснилось. В неї чорні очі:
Як небо, не блакитні. Як весни, не зелені.
І сни твої ні трохи не пророчі,
Бо скоро присягнешся іншій нареченій.
Чи присягнеш? Чи лиш повториш слово
Під куполом небес в малесенькому храмі?
І під церковний дзвін, що б'є у душу колом,
Забудь її ім'я й перехристись при брамі.
Іди в нове життя. Ти вже не подорожній.
Ти свій обрав причал серед земних маршрутів.
Даруй своє тепло своїй, хоч не коханій.
Й ніколи не питай чи так воно по суті.
Нікому не кажи, що ти заручник долі:
Бо доля - вибір твій. Не треба звинувачень.
Усе, що не збулось, ще раз візьми в долоні -
Хай вітер рознесе. Вже все позбулось значень.
03.01.2023
Наталія Петренко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973553
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2023
автор: Наталія Волинська