Прошу тебе: хоч зрідка озирнись.
Я знаю: час дивитися під ноги,
Але знаходь хлилинку, як колись,
Втішатися пейзажами природи.
Хай око не відучиться радіти,
Палітру стокольору розрізнять.
І від бузку хоч трошки б оп'яніти,
Тоді думки хоч трошки не болять.
Воно ж колись: "То й що? Ну пахне квітка..."
Тепер це знак - навколо є живе!
Цвітуть сади. Мовчить відкрита фіртка
І мріє, що у неї хтось зайде...
Вона ж колись туди-сюди, бувало,
Як гойдалка, махала до двора.
Господарів чомусь тепер не стало...
Забрали навіть сіре кошеня...
А сад не йде. Стоїть старенька груша
І гілля простягає до беріз.
Спадає цвіт, кружляючи, мов стужа.
І дятел точить вправно свій ескіз.
Аж раптом грім! Такого ще не чула!
Вже ж не вторішня, їй не треба вчить!
Не так гримить! То, певно, якась бздура,
Бо "ГРАД" не з неба - із землі летить!
...Прошу тебе: хоч зрідка озирнись.
А раптом поряд теж заквітла груша!
Твоя тебе чекає! Лиш молись
Про теплий дощ... Їй страшно, коли суша...
25.05.2022
Наталія Петренко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2023
автор: Наталія Волинська