Я не знаю про що написати,
Кожна тема - як виклик душі,
Може й далі...
Нестерпно мовчати...
І стук серця у зошит сховати,
Щоб не чутно як гупа в тиші?
Бо війна, як потворне графіті,
Розколола й рознесла ущент
Все, що мали у цім грішнім світі,
Навіть власний війні монумент...
Вкотре сів, намагаюсь відчути
Кожне слово - як промінь вночі,
Не виходить...
Не можу збагнути...
Наче думку скували в редути
І залили у сповідь свічі!
Бо не стало не світла чи газу,
І не сала чи хліба шматок, -
Зникла людяність, вся і одразу,
Лиш Надії жевріє ковток...
Як могли ми таке допустити?
Кожен раз - монументів творці
Нам брехали...
Щоб смерть воскресити...
Вже водою вогонь не згасити,
Бо свободи не вмерли борці!
Буде бій, неодмінно кривавий,
Зло аж стогне відчувши кінець,
То ж помолимось свято і право
За Вкраїни щасливий вінець!
Я не знаю про що написати,
Інші теми - не крають душі,
Мушу й далі
Як можу, кричати!!!
І стук серця свого не ховати, -
Хай почують й свої і чужі!
Бо війна - то потворне багаття,
І тому хто його надиха
Буде вічне й народне прокляття...
По-людськи: ПТН ПНХ!
05.02.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972895
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2023
автор: Serg