Кричати... Кричати до болю у грудях,
Щоб здри́гнулось місто з бетону і сталі.
Я завжди шукала найкраще у людях,
А люди найгірше із душ діставали.
Мовчати... Мовчати, руйнуючи стіни
І падать безсило, бо я лиш людина.
Я прагнула щастя зробити постійним,
Життя ж показало, що щастя - хвилина.
Тікати... Тікати подалі від себе,
Туди, там де сумнів розставив тенета.
Колись, я любила дивитись на небо
Аж доки його не розбили ракети.
Спинитись... Прийняти всі речі як даність -
Без зайвих емоцій, з подякою в серці.
На точці балансу "любов і ненависть"
Надія на краще, можливо, озветься.
01.02.2023
©Валерія Кропівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972562
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2023
автор: Валерія Кропівна