(містична реальність)
Коли вже ніби сил закінчився запас,
Буває, що нахлине раптом вир світів,
Де інший вимір був, і інший час,
Немов би подих вже далеких днів.
Крізь призму паралелей тих подій
Так ясно раптом бачиш всі шляхи,
Де послідовність і реальних дій,
Зійшлися в точку власної мети.
Як йде фрегат крізь шторм буремний,
Попереду з боків обох ворожі кораблі,
І ніби не пройти той шлях злиденний,
Де неминучу смерть готують вороги.
– «Ми, капітан, загинемо нівроку!»
– «Загинемо колись, та не сьогодні!
Допоки вдача ще не має строку –
Йдемо вперед, хоч по краю’ безодні!
Врізаємось ми поміж них сміливо.
Та б’ємо всім, що є, з обох бортів!
Зухвалість хай підійме нам вітрила,
Бо лиш нескорені – живі серед морів!»
Отак і в цей раз вийти спромоглись,
Де всіх віків зійшлися паралелі,
Щоб повторити, що було колись,
Аби зустріли в рідній нас оселі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2023
автор: Юрій SH(Шторм)