Коли губи тремтять, говори хоч сльозою.
До життя бистриною над силу причаль.
Прожени
Зимний сум, що прилип дерезою,
Пригаси теплим спомином довгу печаль.
Розкажи про звичайні, приземлені речі:
Що був дужим, двожильним, все йшло як з води.
Не розтративши запалу, по-молодечи
Пішака сто доріг добрим часом сходив.
Ще недавно відводив внуча в дитсадочок,
Наганявся з малим на галяві м’яча,
Пригортав до грудей двох красунечок дочок,
Над сім’єю тримав увесь світ на плечах.
До палати
Враз долею зменшений простір,
І душа, кажеш, стерзана лезами днів.
Не зітреш сам сльози,
Не присядеш на постіль…
Бо не маєш вже рук,
І не маєш більш ніг…
На подушку збігає,
Як стогін, сльозина.
Ритмом серця верстає
Земний шлях
ЛЮДИНА.
Поштовхом до написання цього твору
стала реальна історія чоловіка,
котрий зараз перебуває в будинку інвалідів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971690
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2023
автор: Valentyna_S