І стільки здригнулось сердець...
І Світ непомітно здригнувся...
Неначе Всесвітній кінець,
В серцях тих раптово відчувся.
І десь там, немов в Висоті,
Мелодія , начебто, чується
Й лунає над Світом усім,
Про щось сокровенне віщуючи.
Навколо лиш тиша німа...
Невже, - оце промисел Божий?
Зима, яка тепла зима,..
І день надзвичайно погожий.
Утіш моє серце, ОТЕЦЬ!
Утіш всі серця, що достойні
Побачить в тому не кінець,
Бо смутком вони переповнені!
Що ж серце? Це тільки двигун,
Підтримує лиш кровообіг?
Ні, - серце це кладізь всіх рун,
Звернутися щоб при нагоді:
"Чи це справедливо, ОТЕЦЬ?..
Чи промисел Твій незбагненний
Для наших вразливих сердець
У холоді цьому вогненному,
Де так некомфортно серцям
Буває, і біль невимовний
Пронизує їх до нестям
І біль той пала невгамовно."
І сльози навік запеклись
В кристали, - і сяють зірками.
І чутно немов, - Помолись!
Він з нами!
У серці він з нами!
P. S.
Земля, немов осиротіла;
І хтось навік осиротів.
Душа розлучена із тілом,
Щоб обрести пресвітлі крила,
І зіронька замиготіла
Іще одна серед Світів.
20 січня 2023 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971520
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2023
автор: Рунельо Вахейко