Прапор на березі, хвилі Дніпро несе,
Метро, шляхи, мости: Україна - понад усе!
Як можна Україну, *** не любити?
За цей лиш рік вам у вогні горіти і горіти...
Вже майже рік війни, підніму очі догори,
Давай, згори, скоріш, москва, згори,
Нехай лишаться від кремля одні руїни, -
Нічого не шкода для Перемоги України!
Нехай та волга все затопить до кордону,
І в скроні катам закарбуються патрони,
І хай увесь їх клятий арсенал в росії
Тупо зникне, здійснивши українські мрії.
Нехай їх танки залишаються в болотах,
І у своєму мордорі здихають ті ворожі ідіоти,
І на річницю ганебного їх вторгнення
Велика Україна розпочне своє відновлення.
Ще трішки нам до Перемоги. Ми переможемо,
Це просто аксіома, бо інакше ми не можемо.
Ганебні покидьки, обсосані собачі діти,
Як можна Україну, *** не любити?
Як рот розкрився і прокаркав той наказ,
О, як же хочеться вас вбити за Донбас,
За Бахмут, Маріуполь, Харків, Київ, Львів,
І за одного нашого, хоч триста їх козлів!
Ми вас ненавидимо щиро і безмежно,
І будем знову жить: щасливо, вільно, незалежно!
Код нації - то наш таємний код,
Найкращий в світі український наш народ,
В машині - прапор, а на грудях - вишиванка,
Україна - світ, а мордор - лиш бридка поганка.
Забрали молодість, весну, життя і мрії,
За це горіти в пеклі, - підлі змії.
Ми кожен Божий день вас проклинаєм:
Чого приперлись, нафіг геть, вас виганяєм!
Немає гіршого в житті як злющий, жадібний сусід,
У нас все краще, а то - просто кат і дармоїд,
Ми не відступимось і вам нічого не дамо,
І нам, і світу вже тепер не все одно.
Ви всі - ганьба, жахи, сум, розпач, біль,
І сдохнете самі в своїй країні божевіль.
Ви навіть память і любов хотіли в нас забрати, -
Колись діди ходили разом воювати,
Не віддамо москві повагу, шану, Пам'ять, Перемогу,
За руським кораблем сама знайде дорогу.
Колись любили ваші фільми, музику, пісні, людей,
Але тепер - всі геть з думок й з-перед очей.
І там, де любий, милий, рідний край,
Нікого з рашки, Боже, бачити не дай!
Всі наші сорок з хвостиком мільйонів
Ненавидять і проклинають вас, тупих гондонів!
Бажаєм вам зогнити заживо й згоріти,
І за все зло нехай страждають ваші внуки й діти!
А правда є проста, одна-єдина в цьому світі:
Як можна Україну, *** не любити?
Як можна Україну, *** не любити?
Ми до останнього її готові боронити...
Ми любимо її, кохаєм щиро і безмежно,
Красива, вільна, рідна, горда, незалежна!
Чудові люди, життя їх склалося у речення одне:
Сьогодні, вчора, завжди: Україна - понад усе!
Просив колись Один Великий і говорив слова:
"Любіть Україну у сні й наяву"
Читали, вчили, потім - випили до дна,
Лицем би зараз впасти на траву...
Київ, 20.01.2023 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971452
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2023
автор: Маргарита Мельничук