Удар. І хмарочос згорнувся вниз.
У пастці кам’яній – дорослі й діти.
Кричав від жаху зранений під’їзд,
не в силах жертв навіки відпустити,
і звіра кляв.
Від ран, каліцтв – здригалася земля.
Без снігу майже. Сива. Заніміла.
А ненаситний виродок стріляв
і нагло смертю сипав, здичавілий,
на янголят…
Стискалось серце. Стукала біда.
Вмивали сльози береги Дніпрові,
бо крові мирних нелюд зажадав.
Кришились стіни, ніби сірникові
на Василя.
«Птахи надію людям принесуть,
Болить бо Україні так від ран тих…
потвору ж – зачекався Вищий Суд.
Поверне зло до нього бумерангом!» –
Бог промовляв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971045
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2023
автор: Білоозерянська Чайка